Буковинське народне віче (зібрання, збори) 3 листопада 1918 року належить до найвизначніших подій в історії українського населення Буковини. У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля.
Як відомо, восени 1918 р. внаслідок воєнних поразок у війні з країнами Антанти Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, наближалася до свого розпаду й утворення на її території окремих національних держав. Натхненні прикладом Східної України, що проголосили у листопаді 1917р. Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність і українці західноукраїнських земель.

На Українській Конституанті (Установчих зборах) 18-19 жовтня 1918р. у Львові, у якій взяли участь 22 повноважні представники від Буковини, було створено Західноукраїнську державу у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і північно-східної частини Закарпаття (спочатку як автономної, а з 1 листопада 1918р. після взяття влади українцями у Львові – як самостійної). Там було створено Українську Національну Раду (У.Н.Р.) як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у т.ч. для Буковини.
24 жовтня цими ж делегатами львівської Константи у Чернівцях створено Українській Крайовій комітет як складову частину Української Національної Ради з повноваженнями діяльності у північній частині краю. Цей комітет і прийняв рішення про скликання на 3 листопада крайового віча буковинських українців.
Саме в руслі бурхливих подій національно-визвольної революції на західноукраїнських землях осені 1918р. й відбулося знамените Народне віче 3 листопада у Чернівцях. У ньому взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях Чернівців.
Виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу: 1) м.Чернівці, українські (за урядовими переписами 1900 і 1910рр.) повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський - за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького і Кимполунзького повітів творять окрему українську область; 2) у цій області найвищою визнається влада У.Н.Р. у Львові, якій пропонувалося перебрати державну владу якомога скоріше її повноважним представником у північній частині Буковини - Українським Крайовим комітетом; 3) запрошувалося усі національні меншини визначити свою чисельність (євреї визнавалися окремою нацією); 4) У.Н.Р. пропонувалося укласти конституцію, за якою законодавчі й виконавчі органи влади формувалися б пропорційно до національного складу населення на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні всіх дорослих осіб без різниці статі; 5) засуджувалося посягання румунських шовіністичних кіл на українську частину Буковини і водночас прокламувалася відсутність претензій українців на території, заселені переважно румунами, висловлювалася готовність до мирного порозуміння з Румунською національною радою Буковини.
Та кульмінаційною була остання вимога, сформульована на самому вічі його рядовими учасниками: "Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України".