12 червня 2009 року у Києві під егідою Державного агентства України з інвестицій та інновацій (далі - Держінвестицій) відбувся круглий стіл «Ринок капіталу України -2009: інвестиційні можливості в умовах кризи».
Представники державних установ, міжнародних банків, інвестиційних компаній, науковці та інші заінтересовані сторони обговорили шляхи вирішення нагальних проблеми інвестиційного ринку в Україні. Розглядались питання державного регулювання ринку капіталу, методи залучення іноземних інвестицій в економіку країни.

12 червня 2009 року у Києві під егідою Державного агентства України з інвестицій та інновацій (далі - Держінвестицій) відбувся круглий стіл «Ринок капіталу України -2009: інвестиційні можливості в умовах кризи».
Представники державних установ, міжнародних банків, інвестиційних компаній, науковці та інші заінтересовані сторони обговорили шляхи вирішення нагальних проблеми інвестиційного ринку в Україні. Розглядались питання державного регулювання ринку капіталу, методи залучення іноземних інвестицій в економіку країни.
За словами учасників форуму, це була унікальна нагода узгодити позиції та виробити спільне бачення перспектив у вирішенні актуальних питань. Щоправда, скористались з цієї нагоди далеко не всі високопосадовці, від яких чи не в першу чергу залежить вироблення державної позиції щодо обговорюваної проблематики. Втім, цьогорічна зустріч виявилась не менш плідною. Дано поштовх новим ідеям. Проаналізовано факти та тенденції, що відбуваються в українській економіці. Зокрема, як наголосив у своєму виступі Голова Держінвестицій Віктор Івченко, одна з істотних вад сьогодні полягає в тому, що ми й досі працюємо на технологіях 4-го, а то й 3-го укладу. У той час як цивілізований світ створив постіндустріальну економіку і виробляє абсолютно іншу, високотехнологічну продукцію. Хоча для створення таких виробництв в Україні є реальна можливість. Започатковані інноваційні процеси можуть вже незабаром відкрити великі перспективи для майбутньої економіки України.
Йшлося також про структурні зміни фінансової системи, які полягатимуть у формуванні спеціалізованих інвестиційних інститутів розвитку. Саме вони повинні здійснювати довгострокову фінансово-кредитну підтримку пріоритетних інноваційних проектів, програм, галузей економіки, інноваційного малого та середнього бізнесу. Про механізми та умови цього процесу говорили також інші учасники круглого столу: заступник Міністра економіки України Анатолій Максюта, від Інституту економіки та прогнозування ПАН України доктор економічних наук Володимир Корнєєв, заступник Голови Держінвестицій Сергій Москвін, заступник Голови правління Національного депозитарію України Анатолій Головко, представники банків, інвестиційних компаній. «Ринок капіталу України - 2009» став новим кроком на шляху кращого усвідомленні наших перспектив.

Державна політика в сфері інвестицій в умовах світової економічної кризи
(Тези до виступу Голови Державного агентства України з інвестицій та інновацій Віктора Івченка на засіданні круглого столу «РИНОК КАПІТАЛУ УКРАЇНИ-2009: інвестиційні можливості в умовах кризи» (12 червня 2009 року, м. Київ, Держінвестицій)
Під час сьогоднішнього обговорення нам важливо чітко зрозуміти, де ми знаходимось і які наші реальні проблеми. Я, наприклад, не згоден із думкою про те, що складні фінансові інструменти мають бути вилучені з обігу. Мовляв, вони призвели до кризи, тому наша реакція має бути саме такою радикальною.
Навряд чи огульний підхід тут буде виправданий. Ситуація нагадує мені приклад з Інтернетом. Якщо там хтось розповсюджує порнографію, то це ще не привід взагалі забороняти Інтернет.
Те саме можна сказати і про складні фінансові інструменти. Вони ж підвищують ефективність виробництва, покращують обслуговування самого виробництва, самих підприємств.
Інша справа - інституційне забезпечення їх випуску та обігу. Воно має бути адекватним ризикам, які ми усвідомили завдяки фінансово-економічній кризі. Тут я  повністю погоджуюся з думкою - коли ми запроваджуємо фінансові інструменти, то автоматично повинні бути сформовані інституційне забезпечення та державний нагляд.
Тому нам потрібно не вилучати ці інструменти, а зрозуміти, навіщо вони використовуються і що корисного вони можуть дати. І коли така користь є, а від них у більшості є користь, то треба запроваджувати адекватну тим ризикам інфраструктуру. Вона забезпечує їх обіг та здійснюватиме як державний нагляд, так і недержавне регулювання цих процесів.
Україна має дуже багато суспільних атрибутів у гротескному вигляді. Особливо це стосується українського фінансового ринку. Саморегулювання - одна з найбільших проблем. Та ж сама біржова система, депозитарна... Це інститути саморегулювання в будь-якій нормальній економіці. Але у нас вони взагалі відсутні. Кількість власників біржі в Україні зараз згортаються аж до одного власника. У депозитаріях кількість співвласників, кількість учасників процесу, які забезпечують управління депозитарієм, скорочується вчетверо.
Та найбільша українська проблема - це неадекватне застосування механізмів, які повинні були б виникнути в умовах ринкової економіки і демократії.
У нас абсолютна свобода підприємницької діяльності. Це означає, що підприємець робить те, що він хоче. При цьому він може не рахуватись з інтересами ні суспільства, ні держави . У нього є тільки комерційний інтерес, гроші і абсолютно відсутні обмеження у вигляді закону чи норм моралі.
У нас існує жорстка конкуренція, але не в сфері матеріального виробництва, а між державними органами.
Наведу приклад. Багатьом відомий документ, підготовлений Держінвестицій – «Новітня історія модернізації ринків капіталу». Тут аналіз того, що відбулося з 2005 року по сьогоднішній день. Маємо позицію конкретного відомства по тих заходах, які вживалися нами, щоб поліпшити ситуацію на ринках капіталу. Але тут ми згадуємо також заходи, які вживалися іншими державними органами, щоб заблокувати ті дії, які були зроблені Держінвестицій чи проводилися з ініціативи Держінвестицій. Я НЕ ХОЧУ  цим сказати, що наші дії були виключно правильними і гарними. Але врахуйте, що іншими державними органами робилося діаметрально протилежне, до того ж без будь-якої спроби узгодити позиції чи з'ясувати їх. Ми просто діємо як конкуренти на ринку. А це абсолютно ненормально.
Якоюсь мірою тут можна зробити закид і Міністерству економіки. Воно на те й міністерство, аби збирати всі позиції до купи і виробляти головну концепцію, яка потрібна суспільству, державі. Саме тієї стратегічної лінії і треба триматися. Нажаль, ціла група комерсантів, які активно працюють навколо Нацбанку та Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, використовують механізми державної влади набагато краще, ніж самі державні чиновники. Вони впливають на ситуацію. А Міністерство економіки в тій мірі, в якій воно могло б, на мій погляд, проявитися, поки що свої можливості повністю не використовує.
Тепер до суті обговорюваного нами питання. У нинішній кризовій ситуації є дуже серйозна проблема і дуже серйозний позитив, як це не дивно - в одному і тому ж. Подивимося на ситуацію в Україні, використовуючи порівняльний метод. Скажімо, Україна і Фінляндія. В Україні живе близько 50 млн. людей, у Фінляндії - 5 млн. Але при цьому і ми, і Фінляндія виробляємо приблизно один і той самий за розміром валовий внутрішній продукт. Це трагедія для нашої країни. В умовах фінансово-економічної кризи через зменшення і без того надзвичайно малого ВВП ми опинилися значно нижче критичної межі, яка потрібна для задоволення суспільних потреб.
Перш за все, я маю на увазі підтримання непрацездатних - і тих, які ще навчаються, і тих, які вже не працюють. Йдеться також про утримання держави як такої. Ми зараз майже всі резерви, які у нас були, зібрали. Маємо падіння ВВП, за різними оцінками, приблизно 20-25 % тільки за кілька місяців цього року. Правда, я не думаю, що це реальні цифри падіння.
До речі, коли я говорю, що Україна і Фінляндія виробляють приблизно однаковий за розміром ВВП, я не у повній мірі об'єктивний. Хоча це цілком офіційна інформація. Справа в тому, що близько половини економіки України знаходиться у тіні. І це є дуже серйозна проблема, оскільки тіньовики не беруть участі у задоволенні тих соціальних проблем, про які я згадував вище.
І падіння ВВП у цьому році, скоріш за все, значно менше. Просто значна частина підприємств перейшла з легального сектора економіки у тіньовий.
Добре це чи погано? З точки зору економіки, можливо це і ніяк. А з точки зору суспільства, це надзвичайно погано, тому що це означає,що 25 % дієздатних підприємств перестали утримувати молодь, наших пенсіонерів.
Неадекватно малий ВВП у порівнянні з реальними ресурсними можливостями української економіки - це найбільша українська проблема. Але це і найбільша українська можливість.
Коли ми говоримо про те, що 20 % чи то 10 % від своїх можливостей виробляє українська економіка, то це означає, що у нас є колосальні, 80-90 % резерви економічного зростання. На відміну від економічно розвинених країн світу, у яких ефективність використання виробничих ресурсів, які вони мають, є практично на межі їх реальних можливостей. У порівнянні з ними Україна у цьому відношенні знаходиться у кращому становищі. Це наші реальні резерви. Питання лише в тому, чи в змозі ми реалізувати нові виробництва.
Коли я кажу про нові види виробництва, я маю на увазі в першу чергу нові технології та наявні ринкові ніші.
В українській економіці є ще одна вада. Ми працюємо на технологіях 4-го а то і 3-го укладу. У той час як світ вступив у постіндустріальну економіку і виробляє абсолютно іншу продукцію, абсолютно іншого змісту, в якій інтелекту і високих технологій набагато більше. І створити саме такі виробництва в Україні є реальна можливість. І саме у цьому шлях до виходу з тієї кризи, в якій ми опинилися.
Ми не можемо швидко змінити ситуацію, пов'язану із світовою фінансово-економічною кризою. Вона буде негативно впливати, в тому числі і зменшуючи можливості інноваційного розвитку української економіки.
Адже наші можливості - у пошуку нових продуктів для споживання. Криза, безумовно, не буде сприяти ні пошуку, ні організації виробництва, ні реалізації виробленої продукції.
Однак, позитив кризи у тому, що вона змусить нас мобілізувати всі наші ресурси у зв'язку з безальтернативністю такого шляху розвитку подій. І позитив у ситуації, що склалася, на мій погляд, значно переважає.
До чого я веду? Я веду до того, що нам необхідно створювати серйозні, по-справжньому масштабні виробництва високотехнологічної продукції. Таких виробництв повинно бути удесятеро більше, ніж у тій самій Фінляндії. І наш науковий потенціал дозволяє це зробити.
Однак, самого тільки наукового потенціалу недостатньо. Необхідна участь у створенні інноваційних виробництв професійних учасників інвестиційного ринку, всіх інвесторів – і українських, і іноземних.
Іншим шляхом досягти такого результату і організувати таке виробництво ніхто не зможе.
Зрозуміло, що держава повинна відігравати в цьому суттєву роль. Але ця роль має бути локальна, хоч і дуже важлива.
Більшість присутніх, мабуть, знає,  що  у трактора є такий спеціальний пристрій, за допомогою якого запускається двигун. От і держава для інноваційних виробництв повинна виступати в якості саме такого пристрою, але в жодному разі не в якості двигуна.
Якщо держава почне щось кудись рухати як основний рушій, то ми з вами дійдемо до централізованої економіки і будемо жалкувати, що втратили 25 років на руйнування системи держплану. Цього не можна робити.
Втім, держава має виступити у ролі саме того механізму, який запускає інноваційний процес. А далі повинні включитися в роботу інвестиційні компанії, інвестиційні технології.
А для цього уже потрібна нормальна біржова система, нормальна депозитарна система. І люди, що позабирали сьогодні свої депозити з банків, змогли б вкладати свої гроші у інноваційне виробництво, будучи упевненими у його прибутковості.